Батьки часто відкладають розмову про наркотики до моменту, коли вже з’являється конкретна причина для тривоги. Здається, що якщо дитина добре навчається, має друзів, займається спортом і не потрапляє у серйозні неприємності, то краще цю тему взагалі не піднімати.
Насправді говорити про наркотики варто раніше, ніж виникне проблема.
Не у форматі лекції, не через залякування і не словами «спробуєш - матимеш проблеми». Підліткові важливо розуміти, чому люди взагалі пробують психоактивні речовини, як працює тиск компанії, чому перший досвід іноді здається безпечним і чому залежність майже ніколи не починається з думки: «Я хочу стати залежним».
Найважливіше, щоб дитина знала: якщо щось уже сталося, вона може сказати про це дорослому і не втратити контакт із батьками.
Як зрозуміти, що дитина перебуває у зоні ризику
Однієї ознаки, яка точно передбачає майбутню залежність, не існує.
Насторожувати має поєднання кількох факторів: висока імпульсивність, постійний пошук сильних відчуттів, труднощі із самоконтролем, конфлікти в сім’ї, емоційна нестабільність, тривала самотність, тривога, депресивні прояви, раннє вживання алкоголю або різка зміна соціального оточення.
Особливу увагу варто звертати не на сам факт підліткової зміни настрою, а на стійку зміну поведінки.
Дитина раптом стає дуже потайною. Змінюється коло друзів. Зникає інтерес до занять, які раніше були важливими. Погіршується навчання. З’являються прогули, регулярна брехня, порушення сну, незрозумілі витрати грошей або їх зникнення вдома.
Але навіть кілька таких ознак ще не означають, що підліток вживає наркотики.
Схожа картина може виникати при депресії, булінгу, сильному стресі, сімейному конфлікті або інших психологічних труднощах.
Тому спостереження не повинно автоматично перетворюватися на звинувачення.
Девіантна поведінка і адиктивна поведінка - це не одне й те саме
Девіантна поведінка - ширше поняття. Це стійкі форми поведінки, які відхиляються від прийнятих соціальних норм.
До неї можуть належати систематичні прогули, агресивна поведінка, крадіжки, вандалізм, постійне порушення правил, ризиковані вчинки або правопорушення.
Адиктивна поведінка - це поведінка, у центрі якої поступово формується залежність.
Мова може йти не лише про наркотики чи алкоголь. Об’єктом залежності можуть стати азартні ігри, комп’ютерні ігри, соціальні мережі або інші способи швидко змінити власний емоційний стан.
Ключова ознака адиктивної поведінки - людина дедалі частіше використовує певну речовину або дію як спосіб втекти від напруження, тривоги, самотності, болю чи інших неприємних переживань.
Тому адиктивна поведінка може бути одним із видів девіантної поведінки, але ці поняття не є синонімами.
Як почати розмову
Невдала перша фраза:
«Ти що, наркотики вживаєш?»
Після цього більшість підлітків автоматично переходять у захист.
Краще говорити про те, що ви реально бачите.
Наприклад:
«Я помічаю, що останнім часом ти сильно змінився. Став частіше злитися, менше спілкуєшся з нами, пропускаєш заняття. Я не хочу тебе звинувачувати. Мені важливо зрозуміти, що з тобою відбувається».
Це вже не допит.
Це запрошення до розмови.
Не потрібно вимагати негайного зізнання. Якщо підліток уже експериментує з речовинами, страх покарання може змусити його ще більше приховувати ситуацію.
Набагато важливіше показати дві речі одночасно:
«Я поруч і готовий допомогти».
І:
«Я бачу, що щось відбувається, і робити вигляд, що все нормально, ми не будемо».
Говорити треба до того, як стане пізно
Профілактика залежності починається не з лекції про шкоду наркотиків.
Вона починається з довіри.
Зі здатності дитини сказати: «Мені запропонували», «Я спробував», «У мене проблема», не очікуючи у відповідь лише крику, сорому або покарання.
Саме тому батькам варто знати не тільки ознаки вживання, а й причини, через які підліток може шукати наркотик як спосіб впоратися зі своїм станом.
Детальніше про те, як говорити з підлітками про наркотики, які перші ознаки ризику помічати і як поводитися батькам, я вже окремо розбирав у матеріалі Центру «Джерело».
Якщо поведінка дитини різко змінилася, не поспішайте ставити діагноз самостійно. Але й чекати, поки проблема стане очевидною, теж не варто.
Іноді одна своєчасна розмова або консультація спеціаліста справді може змінити подальший сценарій.