Медицина не гарантує безсмертя. Лікар — не Бог. Кожний трагічний результат — це привід для фахової експертизи і суду, а не для вуличних «вироків» і зброї.
Скільки років українські медики працюють на межі людських можливостей. Операційні під сиренами, поранені, виснажені, травмовані. Вони рятують життя щомиті. Але хто рятує їх самих від хронічного терору?
Коли фахівець починає боятися не складного діагнозу, а розлюченого натовпу, який готовий винести власний вирок, — медицина вмирає.
Захист — це не про безкарність. Помилки і недбалість мають розслідуватися виключно за законом. Але постріли чи побиття ніколи не замінять медичну експертизу.
Хто тримає опору тих, хто тримає чужі життя? Психіка лікаря теж має чітку межу міцності. Ігнорувати це — нищити систему зсередини.
Розкажіть ваш досвід. Де проходить межа між відповідальністю та цькуванням медиків?
Дякую вам за довіру, репост і коментарі.
Обовʼязково підпишіться — скоро нас буде більше 10 тисяч, хоча мої публікації сягають мільйонних переглядів і деякі викликають жваве обговорення. Сміливіших запрошую у приватні і на консультацію 🫶🏼
Шевченко Тарас Сергійович
психолог, психотерапевт
+380976064330
Viber WhatsApp
Telegram @coachpsy1
#психотерапія #медицина #українськімедики #психологічнийзахист #вигорання