Психотерапія для мене — це не про “мислити позитивно” і не про красиві цитати з інтернету.
Це про людину, яка втомилась тримати все на собі. Про тривогу, втрати, виснаження, травматичний досвід і спробу знову відчути опору під ногами.
Мій шлях у психологію не починався “з дитячої мрії”. Перші 10 років свого професійного життя я працювала бухгалтером. Але з часом все більше почала помічати, наскільки сильно психічний стан людини впливає на її життя, тіло, стосунки, відчуття себе та навіть здатність просто витримувати повсякденність.
Після другого розлучення, самостійно виховуючи та ставлячи на ноги двох дітей, я прийняла рішення повністю змінити не тільки свою професію, а і своє життя - так я пішла навчатись психотерапії.
Сьогодні я:
— навчаюсь у магістратурі за спеціальністю “Психологія”
— працюю як практикуючий психотерапевт
— додатково вивчаю травмотерапію, КПТ, DBT, образно-емоційну терапію, NLP , арт-терапевтичні методи та ін.
У своїй роботі я не люблю шаблонної “мотиваційної психології”, де людині пропонують просто “мислити позитивно” або “полюбити себе”.
Бо психіка людини значно складніша за красиві цитати з інтернету.
Я працюю з:
— тривогою
— емоційним виснаженням
— ПТСР
— травматичним досвідом
— кризовими станами
— складними життєвими періодами та стосунками.
Для мене психотерапія — це місце, де людина може хоча б на деякий час перестати виживати, бути сильною, “зручною” чи постійно справлятись, без необхідності відповідати чужим очікуванням, і поступово повертати собі право помічати власні потреби, межі, втому та свої справжні почуття.