Сиджу я, значить, на лавці біля під'їзду, намагаюся зібрати докупи свою розхитану нервову систему після чергового тижня «плідної співпраці» з нашими бюрократичними структурами. Ну, знаєте, коли ти приходиш у держустанову за однією довідкою, а виходиш звідти із сивиною, невідомим синдромом і бажанням виїхати в ліс до вовків.
І тут на горизонті з’являється вона. Тьотя Таня. Холєра пятачка. Місцевий спецназ оперативної аналітики та дворовий речник кафедри соціальної деградації.
Зупиняється біля сусіднього під'їзду і на весь двір іншій "холєрі" видає концептуальну промову про чиїсь похорони. Але ви думаєте, там була трагедія? Глибокий сум? Екзистенційні роздуми про вічне?
Ага, дідька лисого!
Основна трагедія дня: «Ой, ви знаєте, а налисники ж подали НЕНАГРІТІ! І котлети якісь сухуваті. А голубці взагалі без м'яса — один рис, ну що за сором перед людьми!»
Я сиджу на лавці, дивлюся на це і відчуваю, як у мені закипає шляхетна професійна етика психотерапевта. А потім вона згасає, бо перемагає простий український "трясьця його"...
Це ж яка потужна ментальна броня! У країні війна, смерть ходить, стрес, апокаліпсис, люди проходять крізь пекло, а професійні відвідувачі чужих поминок турбуються через температурний режим млинців! Це ж цілий пласт суспільства — гастротуристи по чужому горю. Їм абсолютно байдуже, кого ховають, головне — оцінити кулінарний рівень обіду та перетерти, хто в чому прийшов.
І тут мене осяяло.
Я ж сам не кращий! Я вже третій день бігаю, як ужалений у дупу хом'як, через те, що якийсь чиновник з пенсійного фонду не поставив мені печатку. Я нервую, п'ю заспокійливе, прокручую в голові діалоги, де я красиво і аргументовано перемагаю систему... A система просто сидить, їсть свої холодні налисники і дивиться на мене, як на придурошного.
Дякую моєму другові і рятівнику Вадиму (людина-легенда, яка може дістати будь-який папірець навіть із дна Чорного моря), який витяг мене з цього бюрократичного кола пекла і сказав золоті слова: «Тарасе, зніми корону мученика, пішли їсти нормальні гарячі котлети. Знаю хороше місце у Бучі». Вадик, ти мій особистий святий. "Гармонія" біля поліклініки - там смачно.
Так ось, мораль цієї драми проста: якщо ви зараз проходите крізь стрес, конфлікти і вам здається, що все рушиться — згадайте тьотю Таню (вона переживає за холодець більше, ніж за життя). Світ може летіти в прірву, але якщо налисники нагріті — ваше життя триває.
Дякую, що читаєте! Підпишіться на мене і додайте у Вибране, щоб не пропустити нові психотерапевтичні сеанси! 🛋️🔥
#ТьотяТаня #ПсихотерапіяНаЛавці #ГастроЕксперти #УкраїнськийСарказм #ЖитиЖиття
Головний посил поста — нагадати собі і читачам, що не варто ставитися до життєвих катастроф занадто серйозно, бо поруч завжди знайдеться хтось, для кого ваш особистий кінець світу — це просто привід обговорити недостатню кількість м'яса в голубцях. І це, як не дивно, дуже витвережує та знімає зайвий пафос із власних проблем!
Шевченко Тарас Сергійович
психотерапевт
097 606 4330
Viber, WhatsApp